Написати конспект на тему Україна в роки Першої світової війни

Перша світова війна була розвязана двома військово-політичними блоками: Антантою і Троїстим союзом, а потім і Четвертим альянсом. У цій війні Україна стала мішенню європейських держав.

Під час Першої світової війни назва «Україна» використовувалося тільки як національна назва для території українського народу.

Території, що складають сучасну Україну, були частиною Російської імперії і Австро-Угорської імперії. Внаслідок цього український національний рух переслідувалося урядами і Австро-Угорської, і Російської імперій.

У роки першої світової війни український народ опинився між двома протиборчими сторонами. Близько 3,5 млн. Українців у цій війні виступили на боці російської армії і 250 тис. - на боці Австро-Угорщини. Трагедія українського народу полягала в тому, що українці змушені були воювати на своїй землі не тільки за інтереси тих імперій, які їх гнобили, а й вбивати один одного.

Хід війни дуже швидко показав не тільки відсутність організаційної єдності українського національного руху, але і відсутність загальних для різних політичних течій ідейних і стратегічних орієнтирів. Більшість українських політичних сил з обох сторін лінії фронту поспішили висловити повну лояльність до власних монархиям.

Внутрішньополітична ситуація.

1. З початком війни активізувало свою діяльність Товариство українських поступовців (ТУП) .12 серпня 1914 р ТУП виступило з декларацією "Війна і українці" за підписом С. Петлюри, редактора "Украинской жизни".

 Під час війни С. Петлюра залишався прихильником Антанти, не сумнівався в її перемозі. Він вважав, що приєднання Галичини і Буковини до Російської імперії відповідає українським інтересам, так як збільшить силу і роль українського елементу і в кінцевому підсумку призведе до визнання Петербургом культурних і політичних прав українського народу.

Київська газета "Рада" у передовій статті закликала українців охороняти Російська держава, бо цим вони будуть охороняти власну землю від ворога.

2. На іншій політичній платформі стояли українські партії в Австро-Угорщині .2 серпня 1914 року у Львові була заснована Головна українська рада (ГУР), до якої увійшли представники трьох провідних українських партій: національно-демократичної, радикальної і соціал-демократичної. Головою Ради було обрано К. Левицький. Головна українська рада повинна була захищати інтереси українського народу в Австро-Угорщині. 3 серпня ГУР видала маніфест до галицьких українців, в якому закликала одностайно виступити проти царської Росії.

Однією з важливих задач, якою займалася ГУР була організація в австрійській армії окремої української військової частини, яка повинна була стати основою майбутньої національної армії.

У серпні 1914 року група діячів українського визвольного руху, які змушені були виїхати з Наддніпрянської України утворили у Львові Союз визволення України (СВУ).

Економіка і суспільство.

Під час війни населення Галичини і Буковини виявилося в складній ситуації.

З одного боку його катували російські, намагаючись вигнати з нього почуття національної самосвідомості і відчуття власної гідності.

C іншого боку, над ним знущалися австрійці та угорці, звинувачуючи його в русофілії.

На початку війни галицькі та буковинські землі були завойовані російськими військами.

Основною метою російської адміністрації було знищити головний центр українського національного руху, яке зосередилося на цих землях, і створити умови для їх органічного включення до складу Російської імперії.

Саме на виконання цих завдань були спрямовані основні «заходи» ново призначеного генерал-губернатора Галичини графа Георгія Бобринського:

- закриття Просвіта, українських установ, бібліотек і шкіл;

- насильницька русифікація;

- репресії проти місцевої інтелігенції;

- переслідування греко-католиків;

- масова депортація населення (більше 12 000 чоловік, обвинувачених в небезпеці, були виселені з Галичини).

Більше 100 000 чоловік, які повернулися до православя під час війни, уникнувши можливої ​​помсти з боку австро-угорської адміністрації, покинули провінцію і добровільно бігли вглиб Російської імперії. Крім того, сотні тисяч українців в Холмі та Волині були переміщені на схід в рамках політики випаленої землі.

Війна принесла на українські землі руйнування економіки, гальмування прогресивного розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу.

В Галичині під час війни було зруйновано понад 40% комерційних і житлових будівель, понад 1,5 тис. Промислових будівель.

Навіть стратегічно важлива нафтова галузь скоротила видобуток на 1/3.

На Буковині в цей час кількість коней і свиней зменшилось на 60%, овець - на 47%.

Ситуація в Наддніпрянській Україні була не набагато краще. Якщо в 1913 році тут працювало 3381 підприємство, то в 1915 році - тільки 2849.

У 1917 році з 4 мільйонів селянських дворів 1,8 мільйона дворів були без коней.

На цей раз тільки 38,7% працездатних чоловіків залишилися в селах.

У той же час, з деградацією економіки під час війни її залежність від іноземного капіталу збільшилася.

Тільки за 1916 - 1917 року 74% іноземних вкладів в розвиток вугільної промисловості Російської імперії було вкладено в підприємства Донбасу.