Підоготувати повідомлення про микола міхновський

Ніколаї Міхновський - ідеолог і лідер самостійницького течії українського руху кінця XIX - початку XX ст., Яскравий і суперечливий політик, залишився незрозумілим і недооціненим сучасниками. Лише в незалежній Україні стало можливим повернути це незаслужено забуте імя, ознайомити сучасників з поглядами неординарного українського діяча.

Зростання національної самосвідомості української нації в кінці XIX в. привів до розмежування інтелігенції. Старше покоління віддавало перевагу у вирішенні «українського питання» культурно-просвітницькому делу4, його вимоги зводилися до поміркованих реформ, які б скасували національно-культурні обмеження для українців у Російській імперії. Революційну молодь приваблювали соціалістичні ідеали. Вона вважала, що національного визволення можна досягти за допомогою звільнення соціального, шляхом спільної боротьби з іншими націями проти існуючого в Росії соціального порядку. Несподівано в українському русі зявилося зовсім нова течія. Його заснував молодий чоловік, студент, відважно й відкрито кинув «божевільний» на той час заклик до державної самостійності української нації. Він сміливо почав заявляти, що шлях боротьби за здобуття державної самостійності є єдиним шляхом, на який повинен ступити український народ. Цією людиною був Микола Іванович Міхновський.

Микола Міхновський народився в сімї сільського священика в селі Турівка Прилуцького повіту на Полтавщині в 1873 р Його дитинство пройшло в селянському оточенні, серед мальовничої української природи, народних пісень, сказань і дум. Світогляд дітей формувався під впливом батька, який виховував їх у «самостійницького» дусі. У старовинному роді Міхновських, коріння якого простежуються ще з XVII ст., Виховувалася повага до славного і драматичному минулого

України.

Закінчивши Прилуцької гімназії, Микола в 1890 році вступив на юридичний факультет Київського університету і вже першокурсником долучився до української справи, став членом «Молодої громади». Але культурологічна, аполітична діяльність його не задовольняла. Радикально налаштований юнак шукав однодумців і в 1891 р вступив в таємну студентську організацію. Перша українська національна організація з виразно політичними цілями була заснована групою студентів Харківського і Київського університетів, які влітку 1891 р займалися статистичної переписом на Черкащині, неподалік від могили Т. Шевченка. Саме там четверо молодих людей склали присягу на вірність Україні і заснували таємне політичне суспільство, назвавши його «Братством тарасівців».

Міхновський, хоча і не був в числі засновників, невдовзі став ідеологом і провідником братства. Саме він, студент-юрист, займався розробкою ідеологічної платформи, відомої під назвою «Credo молодого українця». «Братство тарасівців» проголосило своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, єдину і неподільну, від Сяну до Кубані, від Карпат до Кавказу, вільну серед вільних, без пана і без хама, без класової боротьби, федеративну всередині». Далі йшлося про шляхи досягнення поставленої мети: «Наше покоління має створити свою українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і" створення своєї держави ... Будемо жити своїм розумом, хоча б він був і солоним, мужицьким, так як інакше ми свою націю ніколи не звільнимо. на відміну від московського революційного інтернаціоналізму і соціалізму, наш шлях іде по лінії індивідуалізму і революційного націоналізму ».

Міхновський відчайдушно кинувся в боротьбу проти всіх і вся за поширення своєї віри. Це були виступи людини іншого світогляду, зовсім тоді не модного і більшістю українських діячів невизнаного. І хоча пропаганда «тарасівців» не мала помітного успіху, все ж по всій Україні зявлялися поодинокі однодумці, які розділяли погляди молодих «самостійників», причому не тільки серед молоді, студентів, а й селян, міщанства, інтелігенції. Організація припинила існування в 1893 р, після того, як частина «тарасівців» була заарештована, інша - вислана в села.

Міхновського пощастило уникнути арешту. Він закінчив навчання, почав працювати в одній з адвокатських контор Києва. Разом з тим не залишав громадської діяльності. У 1897 р зїздив до Львова, встановив тісні взаємини із західноукраїнськими діячами, закупив значну кількість заборонених видань, в. тому числі твори Драгоманова та Франка. Поліція вважала його «крайнім за переконаннями українофілом з грубими і вкрай несимпатичними прийомами і формами і напрямом безумовно антиурядовим».

У 1899 р Міхновський переїхав до Харкова через особистої драми: закохавшись в дружину свого начальника, він разом з нею мусив залишити Київ. Але батьки були проти, шлюб не склався, і Міхновський так і залишився неодруженим. Він зайнявся адвокатською практикою, відкрив власну контору. Енергійно і швидко завоював авторитет серед української громадськості Харкова. Уже на початку 1900 р студентська громада під його керівництвом влаштувала в русифікованому Харкові святковий концерт, присвячений 100-річчю «Енеїди» І. Котляревського. 19 та 26 лютого 1900 року він, виступаючи перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві і Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу. Учасники зборів зустріли цей заклик скептично, але були і молоді слухачі, які слухали його захоплено.

Саме в цей час в Харкові була заснована Революційна українська партія (РУП) - перша українська партія в Наддніпрянській Україні. Її лідери запропонували Н. Міхновського узагальнити свої ідеї в окремій брошурі. Вона зявилася в тому ж році під назвою «Самостійна Україна». Значну її частину становив екскурс в історію русифікаторської великодержавної політики царизму. Автор вважав за необхідне і правомірним повернення до статусу України, що існував на основі Переяславського трактату 1654 г. З позицій міжнародного права він блискуче проаналізував відносини України з Росією, які повинні були стати конфедеративним, але були згодом односторонньо порушені Росією. Це давало право України на відмову від союзу з Росією і повернення статусу самостійної держави. Деякий час «Самостійна Україна» вважалася програмою РУП, але зазнала гострої критики, оскільки не містила соціальної програми, тоді як члени РУП тяжіли до соціалізму.

У відповідь на поширення в суспільстві марксистських ідей, байдужих до національних потреб поневолених націй, Міхновський розгорнув енергійну діяльність з консолідації прихильників ідеї незалежності. В кінці 1901 - початку 1902 рр. була створена Українська народна партія (УНП), що проголосила за мету боротьбу за незалежність України. М. Міхновський був її засновником і головним ідеологом, автором програми УНП та інших партійних видань, які довгий час залишалися основними для багатьох поколінь українських націоналістів.

Найбільшого поширення набув своєрідний маніфест «самостійників» «Десять заповідей УНП», написаний в 1903 р і широко відомий в Україні і за кордоном. «Десять заповідей УНП» - один з основних документів «самостійницького» руху, створений Н. Міхновським. «Ми боремося проти чужоземців не тому, що вони чужинці, а тому, що вони експлуататори», - пояснював він свою позицію. Таким чином, націоналізм Міхновського носив більшою мірою оборонний, захисний характер. Він був протидією, відповіддю державному шовінізму панівної нації. Характерно, що такої думки дотримувалися навіть більшовики, лідер яких В. Ленін стверджував, що необхідно розрізняти націоналізм нації пригнобленої і нації пануючої. Націоналізм першої несе в собі позитивний заряд боротьби за національне визволення і може бути виправданий.

Незважаючи на свою нечисленність, «самостійники» вперто шукали шляхи до сердець широкого загалу, використовуючи підкреслено демонстративні і навіть епатажні форми і методи впливу. Це робилося з єдиною метою: будити національну свідомість, розвивати почуття причетності до великого народу із славним минулим, звернути якомога більше українців до ідеї самостійності України. Ці ідеї М. Міхновський популяризував в газетах, які засновував з невичерпною енергією попри всілякі адміністративним заборонам: «Самостійна Україна» (1905 р), «Хлібороб» (1905 р), «Запоріжжя» (1906 г.). «Слобожанщина» (1906 г.), «Сніп» (1912-1913 рр.).

М. Міхновський прагнув використовувати всі наявні можливості для агітаційної роботи. Його зусиллями в 1909 р було створено «3-тє Харківське товариство взаємного кредиту». Цю організацію поліція розцінювала як «легальне прикриття групи українців», які обговорюють політичні питання. У 1912-1913 рр. він активно співпрацював в харківському Товаристві ім. Г. Квітки-Основяненка. Поліція небезпідставно підозрювала Міхновського та інших членів УНП у використанні суспільства для пропаганди «самостійницьких» поглядів.

У своєму прагненні дійти до народних мас, широких верств української інтелігенції «самостійникам» доводилося долати опір не лише царської бюрократії і русифікованої культурної еліти. Як і раніше, вони стикалися з нерозумінням, а то і відкритою ворожістю з боку і соціалістичних, і ліберальних українських діячів. Всі тодішні авторитети були їхніми опонентами. М. Грушевський вбачав у Міхновського людини «зі здібностями і ще більше амбіціями, з сильною схильністю до авантюризму, інтриги і демагогії»; С. Петлюра піддавав його критиці на сторінках газети «Україна», звинувачуючи в «обмеженості і вузькості»; В. Винниченко в одному зі своїх ранніх гумористичних оповідань «Поміркований» створив непривабливий образ «самостійника» Данила недоторканими, в якому легко можна було впізнати риси М. Міхновського. Поза кола своїх однодумців Міхновський залишався небажаною, незрозумілою і навіть небезпечною особою. Глуха непроникна стіна оточувала його. Від цього легко було впасти у відчай, відмовитися від своїх ідеалів і перейти на позиції «помірного українства». Але не таким був Микола Міхновський.

З початком Першої світової війни М. Міхновський перебував на фронті, пізніше служив на посаді поручика у Київському військовому окружному суді. У нових обставинах у нього зявилася ідея закласти основи майбутньої української армії. Він вважав, що кожен воїн російської армії, який є українцем, повинен вважати себе воїном майбутньої української армії.

З початком Української революції 1917 р Міхновський проявив просто вулканічну енергію, направивши заспівай пропагандистський досвід та організаторські здібності на військову діяльність. За його ініціативою, в Києві в березні 1917 р відбулися три військових віча, останнє з яких затвердив рішення про формування Першого українського найманого полку ім. гетьмана Богдана Хмельницького.

М. Міхновський доклав багато зусиль, щоб трансформувати гетьманський політичний режим у справді українську владу. Він був автором низки документів, що містили критику складу уряду і його політики, входив в делегації, які зверталися до німецької окупаційної влади.